Улас Олексійович Самчук народився 20 лютого 1905 року в селі Дермань на Волині в заможній хліборобській родині.
Навчався у сільській школі, потім у Кременецькій українській гімназії, де й почав писати вірші та оповідання. Юнаком був покликаний на службу до польської армії, але 1927 року дезертирував з війська, нелегально перейшов кордон і оселився в Німеччині, де розпочав навчання у Бреславському університеті. Згодом переїздить до Праги, де 1929-1931 рр. продовжує освіту в Українському вільному університеті. З 1929 року Улас Самчук постійно співпрацює з "Літературно-науковим вісником", з часом - із "Дзвоном", "Самостійною думкою", "Розбудовою нації". Письменник видає "Віднайдений рай" у 1936 році. У 1932-1937 роках з'являється друком трилогія "Волинь", яка приносить Уласу Самчуку визнання. У 1938-1939 роках письменник брав участь у збройній боротьбі проти поневолювачів рідного краю.
Національно-визвольній боротьбі також присвячені його твори "На білому коні" 1955 року про власний життєвий шлях, "Чого не гоїть огонь" 1959 року про Українську повстанську армію, "На твердій землі" 1967 року про українських переселенців у Канаді й інші.