"Нас було багато. Одні, такі, як я, слідкували, аби у безмірі не поширювалося зло. Інші були його адептами. І от сталося щось. То було відхилення. Відхилення від рівноваги. Спричинив його один із темних духів. Він обрав незвичайний шлях. Аби порушити лад у світі багатовимірності, він перейшов до найпростішого, тривимірного світу. І то було дуже погано. Тривимірний світ є лише однією з компонент багатовимірності. Отже, порушивши її, темний дух змінив би й усі інші. Треба було за всяку ціну зупинити його. Для цього я й змінив свою сутність, поринувши у тривимірність. Прирік себе на заслання." 

 

"Древній дух жив у обмеженому світі маленької планети. Звісно, його життя не було таким порожнім, як буває з малесенькими, неоковирними тілами цих жалюгідних створінь, що заповнили цю планету. Він мав свободу переселення із тіла в тіло, залишаючись нескінченним у часі й просторі. Швидкоплинна сутність цих невдах, людей, була його в'язницею. Він уже й не пам'ятав, як опинився тут уперше. І чомусь не мав змоги звільнитися. Щось увесь час заважало йому відкинути бридку тілесну оболонку. Може, то була чиясь чужа воля? Нерозуміння й безсилля дратували його."

 

"Він не втручався в життя людей, хоча й змушений був жити в їх подобі: можливо, то був закон, непідвладний йому, а можливо, просто його нехіть. Їхня людська метушня була йому нецікава. Та й що, насправді, могло б його зацікавити тут? Життя їх було коротеньким, як спалах блискавиці у нескінченній ночі небуття. Тільки він встигав звикнути до одного тіла, як воно вже відживало своє, і йому притьмом доводилося підшукувати інше. Та й який сенс крився у їхньому житті? Це були просто дикуни! Мисливці, воїни, землероби... всі були просто тупими невігласами."