|
Дижма
Автори:
П. Мідянка
Видавництво:
Видавництво "Критика"
ISBN: 966-7679-40-3
Жанр: поезії
Рік випуску: 2003
Кількість сторінок: 119
Серія "Критичні тексти". Відомо, що Мідянка поет герметичний, себто непрозорий, себто темний. Пише для якогось утаємниченого читача, і то пише радше не по-українськи, а чи то по-угорськи, чи то по-румунськи, якщо взагалі не по-циганськи - хоч про Тячів, хоч про Відень, хоч про священика Потапова, хоч про поета Павдна, хоч про русинів, хоч про кого - і нема на це ради. Либонь, саме через ту свою герметичність і зажив слави одного з найвитонченіших і най софістикованіших сучасних наших ліриків. А писав би, як люди, то й мав би собі джипа, натомість ніхто його не знав би. Мабуть, десь так, якщо судити за вміщеним у книжці Мідянчини есеєм, міркують деякі його імениті, але незнані колеґи, зокрема, ті, що мають джипа. Можливо, так само думає і широкий читач, якщо широкий читач взагалі думає про Мідянку. Втім, як і будь-яка очевидність, теза про "Мідянку Темного" принаймні неточна, а то й геть зовсім хибна. Бо ж насправді він таки сяє простим і поважним сенсом. Це засвідчує мимовільний експеримент: на прохання видавців автор залучив до нової книжки не лише той егзегетичний есей, але й словничок малозрозумілих слів і зворотів та покажчик карпатських імен і типонімів. Хай туди ввійшла хіба чверть лексики, незбагненної для широкого читача, але тепер той має звідки дізнатися, що означають сповнені солодкої таємниці повнозвучні ієрогліфи "бокач", "дзонгораш", "толвай" і навіть підозрілий, хоча нестрашний "йоббадь", йому відкриється сенс загадкових заклять "вто бровза" чи "годь водь, солго Алексіус?", він довідається дещо про Агосту, Богосту, Легосту ("закарпатоукраїнські прізвища"), або й про цілком певних Міхаїла Продана чи Юрія Русинка ("закарпатських православних попів міжвоєнного періоду"). Все це піде йому на користь, та хіба стануть самі Мідянчині тексти від того бодай трохи проникненішими? Або навпаки, чи багато ті важливі відомості додадуть читачеві, для котрого ці повільні, мовби затужавілі ритми, ці поважні й велемовні вірші, сповнені барокового патосу й сецесійної риторики, і без того прозорі, ніби отой раз по раз згадуваний поетом Терешолпоток? То, може, Мідянчин герметизм - лише вигадка, а ціла його чарівна глосолалія, ціла його химерна й обважніла лінґвістика - лише найліпший спосіб (кому як не поетові знати, що є найліпшим?) продертися крізь шкаралупу читачевої нечулости із простою і щемкою, якоюсь ялівцевою звісткою. Адже хто він, той темний Мідянка, як не просто такий собі жонґлер Господній, що несе свою десятину-дижму, коли Він питає його: "годь водь, солго Петрус?" - мовляв, ну, як воно там, слуго мій Петре?..
|
Розказати другові
Версія для друку
Пишіть нам 
