Досі виявлено понад сто портретних образів Тараса Шевченка та шість його зображень, зроблених з натури на смертному одрі. Майже половина з цього масиву - самозображення художника, значна кількість і Шевченкових портретів роботи його сучасників, менше - фотопортретів.

Уся творчість Кобзаря виразно автобіографічна. Це стосується поезії та прози, графіки й малярства. Авторове "я" в кожному з видів мистецтва постає більш увиразнено й рельєфно, якщо словесні й зорові образи митця розглядати в зіставленні, взаємодії та взаємопроникненні як витвори однієї творчої індивідуальності.

Окрім власне автопортретів, до створення яких Шевченко брався переважно в часи своїх поетичних осяянь, у його мистецькому доробку чимало стафажних самозображень, уведених в українські та невільницькі краєвиди ("В Яготині", "На березі Аральського моря" та ін.). Наділених портретними рисами персонажів бачимо також і в сюжетних композиціях (образ миколаївського солдата на малюнках "Казарма", "Байгуші", "Покарання колодкою", "Покарання шпіцрутенами", "Киргизеня"). У творах цього жанру знаходимо й приховану портретну схожість з особою автора (скований кайданами арештант, філософічний старець на сепіях "Циган" та "Старець на кладовищі"). Окрему групу власних зображень Шевченка становлять замальовки в листі до брата Микити, на сторінках рукописів поеми "Мар'яна-черниця", збірки "Три літа" і в подорожніх альбомах поета-художника.

Адекватне авторському витлумачення змісту цих полісемічних, часто різновидових художніх структур вимагає від дослідника широкої шевченкознавчої ерудиції, доброго знання життєпису Шевченка, обізнаності з літературним та образотворчим контекстом і особливостями творчого процесу митця.

З портретів Шевченка, виконаних сучасниками, найбільш відомі, тиражовані ще за його життя, станкова літографія кращого на той час паризького літографа Адольфа Мульєрона та гравюра петербуржця Георгія Гогенфельдена за оригіналом Михайла Микешина, яку було додано до поетового "Кобзаря" 1860 року як фронтиспис книжки. Обидва портрети Шевченко творчо інтерпретував у своїх гравюрах. Максимально скориставшись виражальними можливостями техніки офорта, він надав першотворам нового й неповторного художнього змісту.

Окрему сторінку портретної шевченкіани складають замальовки в жанрі дружнього шаржу й карикатури, створені Карлом Брюлловим, Василем Жуковським, Михайлом Микешиним, Василем Штернбергом та іншими, близькими поетові митцями. Ці замальовки мало відомі сучасному культурно-мистецькому загалові, а деякі досі ще не репродукувалися. Наповнені добродушним гумором, несподіваним поєднанням реального й вигаданого, незвичними уподібненнями й зіставленнями, ці "усміхнені" портретно-жанрові шкіци дають змогу побачити Шевченка в незвичному ракурсі, достоту відчути фізичну реальність особи поета, його сучасників і, ширше, - його доби.

Окрім галереї мистецьких зображень Шевченка, де його реальний образ завжди "відкоригова-ний" творчим баченням авторів, існують портрети, яким притаманна особлива достовірність. Це світлини, відзняті в Петербурзі та Києві після повернення поета із заслання, коли фотографія щойно почала входити в широкий ужиток. Десять відомих фотонатурних портретів Тараса Григоровича - цінне й правдиве джерело відомостей про його зовнішність та антропологічний тип. Фіксованими на фотопапері власними зображеннями користувався й сам художник при створенні автопорт-ретів-офортів, і тисячі інших митців, що працювали над його образом.

 

 

More than one hundred portraits of Taras Shevchenko made in his lifetime are known to date Almost a half of them are self-portraits. The majority of the rest are works of his contemporaries; photographic portraits are not so many. There are also six representations of the poet on his deathbed.

The heritage of the great bard of Ukraine is expressly autobiographic. This is equally true of his poetry and prose, graphic works and paintings, the author's individuality standing out more boldly and clearly if verbal and visual images are considered in their interaction and mutual influences as creations of one creative personality.

In addition to self-portraits proper, which Shevchenko mostly turned to in moments of poetic inspiration, his artistic heritage includes quite a few staffage sketches incorporated in his Ukrainian and Central Asian landscapes (In Yahotyn, On the Shore of the Aral Sea, etc.). Self-portrait features are evident in the czarist soldiers of subject compositions such as The Barracks Kazakh Beggar-Children (Baigusbi), Chained and Gagged, Running the Gauntlet, and The Kyrgyz Child. Hidden likeness to the artist can also be traced to other characters (the shackled convict, the philosophical old man in the sepias Gypsy and An Old Man in the Cemetery). An individual group of Shevchenko's drawings of himself includes sketches on a letter to his brother Mykola, the margins of a manuscript of the poem Mariana the Nun and the collection of verse Three Summers, and in his travel books.

 

Adequate interpretation of the content of these polysemous and frequently typologically different artistic creations is impossible without profound knowledge of Shevchenko's biography, the context of contemporary literature and visual arts, and the characteristic properties of his work as a writer and artist.

The best known contemporary portraits of Shevchenko, published in his lifetime, are a lithograph by Adolphe Moullieron, the leading Paris lithographer of the time, and an engraving made by the St. Petersburg publisher Georg Hogenfelden after Mikhail Mikeshin's original and included in the 1860 edition of Shevchenko's Kohzar as the frontispiece of the book. In his own engravings, Shevchenko creatively elaborated on both works, fully using the expressiveness of etching to lend the originals a new form and content.

 

A separate place in the Shevchenko portrait gallery belongs to friendly jests and caricatures drawn by Karl Briullov, Vasiliy Zhukovsky, Mikhail Mikeshin, Vasiliy Sternberg and other artists from the poet's intimate circle. Many of these sketches are little known to the broad public today, and some have never been published at all. Full of unexpected twists of reality and fiction, unusual similes and metaphors, and good-natured humor, these "skits with a kindly smile" put an entirely different aspect on the customary image of Shevchenko, making it possible fully to feel the physical presence of his personality amid his contemporaries and, in a broader context, against the backdrop of his time.

 

In addition to portraits by contemporaries, who depicted Shevchenko the way they saw him, there are also portraits of special veracity. These are photographs taken in St. Petersburg and Kiev after the poet's return from exile, when photography had just begun to come into general use. The ten known photo-portraits of Shevchenko are a valuable source of objective information about his appearance and anthropological type. Shevchenko himself used his photographs when etching self-portraits, and so did hundreds of artists who painted the poet later on.

 

The album we offer to the reader crowns a long period of complex work of a group of scholars, including this author, on the iconography of Taras Shevchenko created in his lifetime. I publication of this, fairly complete collection of portraits between the covers of one book should satisfy the interest of the poet's admirers and stimulate further research, new finds and interesting parallels.