|
Ксенія Колотило. Альбом
Автори:
Ксенія Колотило
Видавництво:
Мистецтво
Упорядники:
Степан М
Жанр: Народні джерела
Рік випуску: 1991
Кількість сторінок: 112
Обкладинка: тверда палітурка
 |
|
На жаль, цей товар зараз відсутній!
|
|
Мистецтво бере початок з прадавніх часів, коли людина камінної доби спробувала "висловити" себе у малюнках на кістках тварин, камені, глині, стінах печер-осель. І чи не першословом у цьому злеті людського духу став орнамент. Він прикрашав житла і храми, предмети побуту, одяг і сторінки рукописів.
Мабуть, найкращі зразки народного орнаменту втілює в собі художня вишивка. Відгранене мільйонами безіменних творців, це високе мистецтво і сьогодні єднає кожного зі своїм рідним краєм і народом. Та все ж у всі часи були і є особливо обдаровані люди, які примножують народні традиції, оновлюють їх, додаючи щось своє, неповторне. Одним із таких талантів є Ксенія Колотило. Народилася Ксенія (Ксеня) Іванівна 5 квітня 1916 року на Буковині у мальовничому гуцульському селі Підзахаричі у сім'ї священика-просвітителя. Дитинство її минуло серед розкішної карпатської природи на березі Черемошу. Карпатські гори, вкриті лісами і помережені глибокими долинами швидкострумних рік,— це одна з прабатьківщин слов'ян, де живуть гуцули — одна з найдавніших етнічних груп українського народу.

Чи не найхарактернішою рисою людини завжди була і є якась особлива залюбленість у красу, що майже генетично передається із покоління в покоління. Вона властива і гуцулам, це відчувається у всьому — в живописному одязі, в оздобленні житла, у різноманітних виробах декоративно-ужиткового мистецтва.
Світлооке дівча з Підзахаричів змалечку припадало до життєдайного джерела народної творчості, жадібно вбираючи в себе його безцінні скарби: співанки, казки, легенди про народного оборонця Олексу Довбуша та міфічних істот — чугайстрів, водяників, русалок, якими в народній уяві так щедро «населена» природа Буковини.

Та найбільше кохалася допитлива Ксеня у барвистому світі народної вишивки — одвічному спадкові, що, як колискові пісні, передається від матері до доньки, від бабусі до онуки. Вишиванки ж бо супроводжували людину від колиски до труни. Дівчина, наприклад, обов'язково мала вишити доволі сорочок і рушників, щоб обдарувати ними свій весільний почет.

Ще малою прагнула гуцулочка Ксеня дізнатися, як та вишивка робиться, і найкращими подарунками для неї були голочки, ниточки і полотенце, щоб можна було по ньому вишивати. У шість років вона пішла до першого класу народної школи, де вчителькою була дружина буковинського письменника Данила Харов'юка. В школі вважалася «знавцем» у вишиванні, а по закінченні навчання знала вже всі місцеві техніки вишивання. На десятому році життя Ксеня пішла до гімназії у Чернівцях. Але і там не згасла у дівчинки любов до народного мистецтва. В гімназії, крім загальних предметів, були уроки малювання та ручних робіт, а в кінці навчального року організовувалися виставки, на яких роботи Ксенії відзначалися нагородами. Пробувала також малювати аквареллю й олією, та все ж найкраще виходила вишивка. На канікулах ходила у гори, збирала у гуцульських майстрів різні узори і формувала свою власну збірку, до чого її, як каже Ксенія Іванівна, заохочувала видатна письменниця Ольга Кобилянська, у котрої вона частенько гостювала разом з батьками у Чернівцях.

Вийшовши 1935 року заміж за селянського хлопця, студента-філолога Чернівецького університету Василя Колотила, потрапила в сім'ю, де вміли цінувати народний стрій і самі його творили. Потім, 1939 року, доля закинула Ксенію до Відня, де її чоловік навчався в аспірантурі, по закінченні якої залишився там на викладацькій роботі.
На чужині не тільки не притамувалося, а ще більше загострилося відчуття рідного краю, рідного кореня. Ксенія Колотило весь свій вільний час віддається улюбленій роботі.
У збірці майстрині понад 600 узорів — тож є з чим працювати. Справді щиру і висококваліфіковану допомогу й підтримку завжди має Ксенія від свого чоловіка — друга і порадника у всіх її мистецьких починаннях. Подружжю вдалося створити у Відні невеликий осередок українсьіфї народної культури, їхня домівка перетворилася на музей гуцульського мистецтва.

В Австрії кожного року в серпні традиційно проводяться «Культурні тижні», під час яких виставляються роботи Ксенії Колотило. Ці виставки мали великий успіх також у Голландії, Німеччині, Швейцарії та Бельгії. Завдяки товариству «Україна», яке допомагає зарубіжним українцям прилучатися до скарбів культури батьківського краю, виставки робіт майстрині експонувалися в Києві та Чернівцях, а її збірка української народної художньої вишивки увійшла до наукового і культурного обігу не тільки України, ай Радянського Союзу. У творах Ксенії Колотило розкривається високий художній рівень орнаментального мистецтва гуцульської вишивки, її поліхромність, дивовижна сила декоративного звучання. Роботи майстрині, зберігаючи народні традиції, вирізняються несподіваністю колірної гами, ніжним ажуром, вражають новизною композицій і завжди витонченою майстерністю. В доробку Ксенії Іванівни є цілі картини, «мальовані голкою» без підготовчих начерків. Недарма ка&уть, що майстриня, творячи голкою узори, раз по раз коле собі пальці і краплі її крові пломеніють на вишивці. Вогнем цієї самовідданої любові Ксенія Колотило захоплює багатьох своїх шанувальників і учнів, які продовжують справу її життя.

Альбом Ксенії Колотило, який адресується українським та зарубіжним шанувальникам українського народного мистецтва, не лише підбиває підсумок творчого доробку майстрині, котра понад 50 років популяризуе мистецтво свого народу в різних країнах світу, а й сприяє культурним взаємозв'язкам між народами. Водночас — це внесок до розвитку культури Батьківщини, бо Ксенія Колотило переказала авторський гонорар від цього видання на рахунок Українського фонду культури. Цей гідний пошани і наслідування приклад палкої любові до рідного народу і його невмирущої духовної спадщини звернений до кожного з нас.

|