У системі освіти XVI ст. граматика посідала одне з найважливіших місць, оскільки її вважали засобом, за допомогою якого можна досягти всіх інших знань. У Західній Європі першочергового значення надавали засвоєнню класичних мов, передусім латині — мові тодішнього письменства й церкви. У південно- й східнослов’янських народів головне місце займало вивчення церковнослов’янської мови. Інтерес до неї особливо зріс у другій половині XVI ст. на Україні й у Білорусії, коли з боку шляхетських кіл Речі Посполитої посилився натиск на національно-релігійні права народу, посягання на його культурну самобутність. Велику роль у боротьбі за збереження й розвиток української й білоруської культур відігравали школи, організовані братствами. Латинській мові — знаряддю духовних гнобителів — було протиставлено церковнослов’янську мову, яка вважалася власною літературною (й такою фактично була поруч із староукраїнською і старобілоруською писемними мовами). Діячі XVI—XVII ст. палко виступили на захист цієї мови, проти обмежень і спроб принизити її (як відомо, П. Скарга прямо писав у книзі "О iedności kościoła bożego..." (Вільно, 1577), ніби церковнослов’янська мова "своїх граматик, правил і пам’ятних книжок для викладання... не має і не може мати"). З’явилися перші друковані посібники для вивчення церковнослов’янської мови. Спочатку це були невеликі книжечки граматичного типу, складені на основі рукописних статей південнослов’янського походження, поширених на Україні, в Росії й у Білорусії задовго до XVI ст.

Дуже популярною була в давні часи стаття Чорноризця Храбра «О писмεнεхь», що дійшла до нас у кількох списках. Один із її списків надрукував Іван Федоров в острозькому букварі 1578—1580 рр. під назвою "Сказаніε. како состави ст̃ыи кирилъ философъ азъбуку, по языку словеньску...", факсиміле якої недавно опубліковано. Цю ж статтю передруковано в Острозі 1598 р. у виданні "Сїа кни(ж)ка словε(н)ска Рεкома гра(м)матика...".

Іншою популярною, але вже власне граматичною працею була розвідка, один із списків якої має назву "Ωсьмь чєстии слова, єлико глаголємь и пишємь". її тривалий час вважали перекладом грецької граматики Іоанна Дамаскина, здійсненим Іоанном екзархом болгарським (кінець IX — початок X ст.). Проте Г. В. Ягич довів, що названа праця не належить І. Дамаскинові, бо граматика цього письменника в літературі невідома. В статті "Ωсьмь чєстии слова..." є факти, які свідчать, що вона складена в Сербії невідомим автором XIV ст. Це, очевидно, переклад із якоїсь грецької праці, чи радше — компіляція з кількох граматичних розвідок.

Вплив цієї праці спостерігається в першому друкованому на Україні посібнику граматичного змісту — букварі, що його 1574 р. видав у Львові Іван Федоров (Федорович). Тут подано й окремі зразки церковнослов’янського дієвідмінювання й відміни іменників. Один із розділів букваря має заголовок: "А сї азбука. ω(т) книги осмочастны, сир Ђ чь грам(ъ)матикїи". Єдиний примірник цієї публікації пам’ятки виявлено в бібліотеці Гарвардського університету. Фотомеханічним способом її перевидано в Києві 1964 р. під назвою "Граматика Івана Федорова", а 1975 р. — під назвою "Буквар Івана Федорова". В післямові до книжки 1574 р. зазначено: "...Писахъ вам(ъ), не ω(т) сεбε, но ω(т)... и прεподобного оц̃а нашего іωан(ъ)на дамаскина, ω(т) гра(м)матикїи, мало н Ђ что. ради скораго младεньчεскаго наоучεнї. въмалε съкративъ сложи(х)...". Буквар був призначений для початкової освіти в школі (така школа у Львові згадується ще 1546 р.).

Близько 1578—1580 рр. буквар І. Федорова передруковано і в Острозі. Примірник цього видання зберігається в Королівській бібліотеці в Копенгагені. Недавно виявлено, описано й видано факсиміле ще одного примірника Острозького букваря, який знаходиться в бібліотеці німецького міста Готи.

Один із східнослов’янських списків статті "Ωсьмь честии слова..." — "Ст̃го Іωанна Дамаскина о ωсмихъ част Ђ хъ слова" під назвою "Кграматыка Словеньска языка" 1586 р. надруковано у Вільні (книжечка збереглася в двох примірниках ¹⁰). У післямові до неї читаємо: "...За прозбою житεлεи столиць] вεликаго кнА(з)ства литовъскаго града вильни. СиА кграматыка словεньска языка. з газоθилакїи славного града острога властноε ω(т)чизны яснЂвельможного... пана константина константиновича кн̃жати на острогу... З щодробливоε εго мл̃сти ласки выдана длА наоучεньА и вырозумЂньА бж̃(с)твεннаго писа(н)А".

Відомою на східнослов’янських землях була праця болгарина Константина, що жив при дворі сербського правителя Стефана Лазаревича, найдавніший список якої має заголовок "Сказаніе... ω писмене(х)..."

.

Важливу роль в історії нашого мовознавства відіграла "Грамматіка доброглаголиваго елинно-словенскаго языка. Совεршеннаго искуства осми частεй слова. Ко наказанїю многоимεнитому Ро(с)сійскому роду", видана 1591 р. у Львові. Другий заголовок цієї книжки надруковано грецькою й церковнослов’янською мовами: "Γραμματικη συντεθεισα εκ διαφορων γραμματικων, διά σπουδαιων, δι εν τω της λεοπόλεως παιδοτριβίω. Грамматика сложен(ъ)на ω(т) различныхъ грамматикъ, спудεйми ижε въ лвов(ъ)ской школЂ". Це теоретичний підручник грецької мови, написаний грецькою ж мовою з «словεнським» перекладом. Львівські «спудеї» склали її під наглядом грека Арсенія Еласонського, якого для викладання запрошено в 1586 р. до Львова. К. Студинський, дослідивши досить детально текст пам’ятки, довів, що теоретичну частину "Грамматіки" 1591 р. написано на основі різних тодішніх західноєвропейських джерел, у першу чергу граматики К. Ласкаріса, а також Ф. Меланхтона, М. Крузія, К. Кленарда. Та деякі частини її оригінальні.

Традиційно "Грамматіку" 1591 p. називають "Адельфотес". Але це прикра помилка й непорозуміння. Нещодавно М. П. Кисельов висловив слушну думку, що "Αδελφοτης" — не заголовок книги, а ранній випадок позначення того, що тепер називається колективним автором або відповідальним відомчим видавцем (гр. ’αδελφοτης — "братство"). Переклад граматики належить учням та іншим викладачам школи, бо Арсеній, який перебував лише протягом двох років у Львові, навряд чи знав добре церковнослов’янську та українську мови ¹⁵. Серед учнів ¹⁶ або викладачів школи, можливо, міг бути й Л. Зизаній. Про те, що переклад зробили особи, які вважали мову перекладу своєю рідною, свідчить і їхнє зауваження в розділі про сполучники, що "прεисполнитεлныА союзы в нашεмъ языцЂ нε обрЂтаютсА". Друкування "Грамматіки" розпочато ще 1588 р., як видно з листа віленських братчиків, що підтверджували одержання початку "писаній Грамматичεскихъ языка Гречεского и Словεнъского" і просили прислати їм "сто или двЂстЂ книгъ..., учинивши имъ цЂну слушную". Досі не з’ясовано, чому книжка вийшла в світ тільки 1591 р. Дуже можливо, що після від’їзду Арсенія зі Львова над "Грамматікою" далі працювали учні школи.

Необхідно відзначити, що в перекладі (як у визначеннях, так і прикладах) виступає чимало рис живої української мови, насамперед південно-західних її говорів (фонетика, морфологія, лексика), напр.: стрыгу, крычу, сажу, сокриваю (арк. 169), дурнεйкій (арк. 50), луча — лучЂ (арк. 25), горлица, горлицЂ, горлици, горлицу, горлицε (арк. 20), дЂвчинка, коишчокъ, хлопАтко, хлопАточко, sвЂрАтко, мАсцε (арк. 49), вынАтїε (арк. 130; в значенні «виняток») та багато ін.¹⁹  "Грамматіка" 1591 р. тривалий час була єдиним підручником грецької мови у східнослов’янських школах. Та головне значення її полягає в тому, що вона показала рівноцінність грецької й церковнослов’янської мов і цим самим заохотила написання спеціальних граматик церковнослов’янської мови. В ній закріплено попередню й вироблено нову слов’янську граматичну термінологію, яка через наступні посібники збереглася до наших днів, особливо в російській мові. Вона була певним зразком і для структури пізніших граматик (хоч автори їх водночас орієнтувались і на інші праці).

Основна термінологія перекладної частини "Грамматіки" 1591 р. грунтується на статті "Ст̃го Іωанна Дамаскина о ωсьмихъ частЂхъ слова...".

Необхідно підкреслити, що в зазначеній статті наявні назви тільки частин мови й головних категорій іменника, дієслова, дієприкметника й артикля. Про орфографію, просодію та розряди невідмінюваних частин мови в ній нічого не сказано. В "Грамматіці" 1591 р чимало термінів удосконалено, а окремі — замінено новими.

До змінених термінів відносимо "мЂстоимА" замість "мЂстоимεни", [число] «εдин(ъ)ствεн(ъ)ноε, двойствεн(ъ)ноε, множεствεн(ъ)ноε» зам. "єдино, двойно, мнωжно", [залогъ] "страдатεлный" зам. "страдальный", [изложεнїε] "повεлитεлноε" зам. "повεлЂнное" та ін. Тут послідовно вживається термін "падεжь", годі як у зазначеній статті виступає, за єдиним винятком, термін "паденіе". До замінених термінів належить "глаголъ" зам. "рЂчь", [падεжъ] "имεновный" зам. [паденіе] "право".

Наслідком власної творчості "спудеїв" Львівської школи є значна кількість граматичних термінів, які у попередній літературі не зустрічаються, напр.: "склонεніε", [родъ] "общїй, прεобщій", [прикметники ступеня] "разсудителнаго, прεвосходнаго", [іменники] "начертаніа оумалитεлнаго", "ω числитεлныхъ имεнахъ", [залогъ] "срεднїй", [изложεнїε] "изявитεлноε", "ударεніε", "гласныя, согласныя", "слогъ", "рεченїε", "слово" та багато інших, терміни на означення розрядів займенників, прислівників, прийменників, сполучників.