|
Наймитські та заробітчанські пісні
Видавництво:
Видавництво "Наукова думка"
Упорядники:
С.Й. Грица, О.І. Дей, М.Г. Марченко
Жанр: Пiснi,ноти
Рік випуску: 1975
Кількість сторінок: 570
Обкладинка: тверда палітурка
Наймитські та заробітчанські пісні — важлива складова частина соціально-побутової пісенності українського народу, що яскраво відобразила одну із сторінок його трудової історії.
Середовище найманих сільських робітників-відхідників витворило свій пісенний репертуар. На нього звернула увагу ще фольклористика минулого. Проте гостро соціальні за своєю тематикою, заробітчанські пісні попадали в друк спорадично, зустрічаючи опір цензури.
Фольклорні записи пісень про заробітчанство, про роботу на цукрових плантаціях, фабриках, заводах найбільше поповнились в радянський період, коли проблеми вивчення соціальної природи мистецтва стали в центрі уваги вчених. У південних та центральних районах України цінні записи наймитських, строкарських, заводських пісень здійснили М. Гайдай, В. Харків, М. Лиходій та'ін. Частина їх була надрукована в збірнику "Українські народні пісні" (1936), решта залишилась неопублікованою.
Спроби розгляду заробітчанського фольклору зроблено В. Білецькою в статті "Наймитські пісні" (див. "Етнографічний вісник", кн. 8, 1929) та брошурі "Заробітчанські пісні" (Харків, 1930). Дослідниця, проте, звернула увагу тільки на варіанти одного сюжету наймитської пісні (про службу наймита у сільського багатія), а в аналізі заробітчанських пісень обмежилась загальною характеристикою їх змісту і тематики.
Досі заробітчанський фольклор не розглядався окремо в усіх його історичних нашаруваннях, в єдності словесного та музичного матеріалу. Немає також єдиної думки щодо тематичних меж усіх його верств. Зразки заробітчанських пісень публікувались то серед ліричних, то серед чумацьких, побутових, у кращому разі — суспільно-побутових пісень.
Пропонований увазі читачів том містить близько 600 зразків наймитських та заробітчанських пісень з мелодіями — від найдавніших до найновіших і є першою спробою відділити цю групу пісень від інших та показати її самостійний шлях розвитку.
Найновіші пісні про роботу на цукроварнях, заводах є останнім витком у розвитку селянського заробітчанського фольклору і в той же час першим — у розвитку робітничого. Упорядники включили їх в том, виходячи з ленінського положення про те, що сільський пролетаріат був основним резервом поповнення промислового пролетаріату, отже, й перші робітничі твори мали ще в своїй основі глибоку селянську традицію.
Назва тому "Наймитські та заробітчанські пісні" зумовлена тим, що "наймитування" — один з найбільш давніх термінів, який був поширеним ще в умовах феодалізму. З еволюцією суспільно-економічних відносин та зростанням класових суперечностей в період капіталізму цей термін наповнювався новим змістом. "Заробітчанство" особливо характерне для епохи посиленого розвитку товарно-грошових відносин.
У доборі матеріалу до тому головним був функціонально-тематичний критерій, свідчення фольклористичної, етнографічної літератури про належність тієї чи іншої пісні до заробітчанського репертуару. На цій підставі у том включено, наприклад, окремі обжинкові пісні, що виконувались як строкарські (назва походить від слова "строк", тобто термін, на який наймалися робітники) або робітницькі, зазнавши певної ідейно-смислової трансформації.
У перших двох розділах вміщені найдавніші пісні, які виникли ще в епоху феодально-кріпосницьких відносин,— бурлацькі, про наймитування у чумаків, у панських дворах, а далі — сирітсько-наймитські (різні за часом виникнення), про наймитство в період становлення капіталістичних відносин на селі: про відробітки, поденщину й строкарство, про заробітчанську еміграцію та про роботу сільських пролетарів на заводах.
Психологічно-філософські за своїм характером, пісні цього циклу не багаті на сюжети. Натомість рухливість середовища, до якого вони належали, зумовила їх міграцію і значну варіаційну змінність. Беручи до уваги цю особливість, упорядники прагнули представити кожний сюжет пісні в якомога більшій кількості її територіальних варіантів, показати внутрішню динаміку її розвитку.
Деякі мотиви або й варіанти тих же пісень повторюються в різних тематичних групах у різних розділах книги. По-перше, це пояснюється специфікою даної групи пісень, які об'єднані однією темою — соціальної недолі; по-друге, яскраво вираженою у фольклорі тенденцією до типізації явищ однієї епохи, а також постійною дифузією мотивів у пов'язаних між собою тематичних групах пісень; по-третє, циклічним відновленням давніх мотивів у новотворах, що рівночасно наповнюються новими подробицями і реаліями.
Керуючись у доборі пісень насамперед їх ідейно-естетичною вартістю, упорядники, однак, не нехтували і такими зразками, які на час запису перебували в стадії шліфування або ж, навпаки, були уламками більших творів.
Всі вони показові для еволюції певного сюжету. Зокрема, це стосується пісенних новотворів, які хоч і не завжди досконалі у змісті й формі, але їх пізнавальна вартість велика.
Заробітчанські пісні привернули в минулому увагу збирачів і дослідників різних напрямів. Окремі зразки бурлацьких, наймитських пісень були опубліковані у виданнях М. Максимовича (1827, 1834, 1849), Жеготи Паулі (1839—1840); з мелодіями — у збірниках А. Коціпинського (1861), Д. Каме-нецького (1861), О. Баллінрї (1863), А. Єдлічки (1861 — 1862), М. Лисенка (1868—1911), О. Кольберга (Роїшсіе, II, 1883; Шоіугі, 1907), О. Хведорови-ча (1903), О. Конощенка (1900, 1902, 1907) та ін.
Для вивчення побуту і творчості українських заробітчан важливе значення має праця "Чумацкие народньїе песни" І. Рудченка (1874), яка на багатому матеріалі відтворює розвиток давніх промислів на Україні і засвідчує зв'язки бурлакування з чумацтвом.
Тематичні межі давньої заробітчанської пісні намітив ліберально-буржуазний історик М. Костомаров у розвідці "Общественная й домашняя жизнь в произведениях народного южнорусского творчества в период по упадке козачества" 2. Щоправда, він не диференціював пісні за тематичними групами, усі відносячи до бурлацьких. Фольклорист тієї ж орієнтації М. Драгоманов проаналізував ряд бурлацьких пісень в роботі "Нові українські пісні про громадські справи (1764—1880)". Але, зокрема у поглядах на асиміляційні процеси в заробітчанських піснях, він залишився на позиціях ліберальних народників.
Вже у 50—60-х роках у друкові з'явилися й перші записи нових пісень сільських пролетарів. А. Метлинський у збірнику "Народньїе южнорусские песни" (1854) вмістив цікаву пісню майданників, яку на Чернігівщині називали піснею робітників-смолокурів. Фрагменти пісень про роботу на цукроварнях записав і опублікував Л. Жемчужников у статті "Несколько заме-чаний по поводу народних песен" ("Основа", 1862, лютий); заробітчанську пісню "Ми з роботушки йдемо" надрукував П. Чубинський в "Записках Юго-Западного отдела Русского географического общества" (1874, т. І); шість повних сюжетів "зрокових" (строкових) пісень з поясненнями до них подав М. Васильєв у статті "К вопросу о новьіх мотивах в малорусской на-родной поззии" ("Зтнографическое обозрение", кн. XXXIII, № 2, М., 1897). Б. Грінченко в "Этнографических материалах" (т. III, 1889) окремо виділив ряд заробітчанських пісень під заголовком "У наймах та на заробітках".
У 90-х роках XIX ст. з Галичини і Закарпаття розпочалась масова заробітчанська еміграція вкрай розореного українського селянства до Канади, Бразілії, США та в інші країни. На тлі важких для патріархального прикарпатського села подій, пов'язаних з еміграцією, виникли епічні пісні, які відбили глибокі переживання селян, що вирушали в далеку чужину, сподіваючись поліпшити своє злиденне становище. Такі фольклорні твори у зайисах М. Павлика, В. Гнатюка були опубліковані з "Етнографічному збірнику" (1898, т. V) та "Записках Наукового товариства ім. Шевченка" (1902—1903, т. Ь, ІЛІ). У статті "Пісенні новотвори в українсько-руській народній словесності" В. Гнатюк подав аналіз цих епічних полотен. Шістнадцять емігрантських пісень з мелодіями у 1911 — 1913 рр. записав на Лемківшині Ф. Ко-лесса і опублікував у 1929 р. окремою групою ("Етнографічний збірник", т. ХХХІХ-ХЦ.
Крім друкованих, у даному томі широко використано рукописні матеріали — численні записи, що зберігаються у фондах Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського, Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР. Серед них на особливу увагу заслуговують записи пісень з мелодіями М. Гайдая, які у більшості зразків друкуються вперше, записи М. Лисенка від Є. Красковської та ін.
Книга включає ряд зразків наймитських, емігрантських пісень, зібраних під час експедицій ІМФЕ в 1968—1971 рр. у різних областях України, та найновіші записи емігрантських пісень, здійснені фольклористами Пряшів-шини. До тому увійшли також окремі записи пісень від переселенців з Лем-ківщини до Югославії. Ці твори важливі для вивчення питань варіантності та міграції в пісенному фольклорі.
Розділи книги розташовані за історичним принципом, тобто за часом виникнення певного пісенного пласта. При виявленні ідентичних варіантів перевага надавалася найдавнішому запису або запису з мелодією. В окремих випадках наводиться дві і більше мелодій до тих текстів, що позначені як варіанти. Слов'янські паралелі до текстів подаються без додаткових поміток, до мелодій — з помітками (спільна ритмічна форма, тип строфи), оскільки ідентичні мелодії зустрічаються рідко.
Не маючи змоги вмістити в томі максимальну кількість варіантів пісень, упорядники на значну їх частину (як друкованих, так і рукописних) вказали в примітках.
Тексти подаються за нормами сучасного правопису із збереженням діалектної лексики (наприклад: "зашвицело слунко", "пенежи" і т. д.) та діалектних форм, за винятком дифтонгів, які характерні для Полісся і Лемків-щини, та пом'якшень шиплячих, типових для Гуцульшини, тощо. Зустрічаються паралельні форми написання (лєм — лем, роблять — роблят, багац-кий — багацький, зохабив — зохабєл та ін.), які не уніфіковано, зважаючи на діалектні особливості вимови і різний час запису текстів.
Назви населених пунктів подаються відповідно до адміністративного поділу, що існував на час запису пісенних зразків.
Малозрозумілі й діалектні слова пояснюються в словнику, який додається до тому.
ЗМІСТ:
Від упорядників
С. Й. Грица. Наймитські та заробітчанські пісні
БУРЛАЦЬКІ ПІСНІ НАЙМИТСЬКІ ПІСНІ
Наймитування в чумаках
Служба в панському дворі. Втеча від панів
На польових роботах. Стихійний протест проти панів
Наймитування в сільських багатіїв. Збиткування над наймитом
Віддавання наймита в рекрути замість хазяйського сина
Перший протест проти визиску — прокльони господарям
Наймит — за приймака
Приймак — за наймита
Відгомони наймитства у піснях про кохання і родинне життя
ПІСНІ ПРО СИРІТСЬКО-НАЙМИТСЬКУ ДОЛЮ ВІДРОБІТКОВІ, ПОДЕНЩИЦЬКІ, СТРОКАРСЬКІ ПІСНІ
Відробітки й поденщина
Гуртоправство, гайдарство, вівчарство
Строкарство
Май данницькі, вантажницькі та пісні про інші роботи
ЕМІГРАНТСЬКІ ПІСНІ
Злидні — причина еміграції. Виїзд з краю, сумне прощання. Розчарування американською дійсністю
Тяготи і жертви по дорозі до Америки
Тяжкі заробітки. Експлуатація на американських копальнях і фабриках. Знущання з емігрантів.
Безробіття. Каліцтво. Смерть емігранта на роботі
Заробітки на шахтах у Пруссії. Пошуки роботи в інших європейських країнах
Прагнення до рідного краю. Туга за родиною, за любою дівчиною
Зниження сімейної моралі, спричинене еміграцією
Повернення з еміграції
ПЕРШІ РОБІТНИЧІ ПІСНІ
Заробітки на цукрових заводах і ливарнях. Тяжка праця, знущання з робітників. Стихійні протести проти експлуататорів
Гірка дівоча доля на заводах
Бідування та нещастя на шахтах
ПРИМІТКИ. ДОДАТКИ
Список умовних скорочень використаних джерел
Примітки
Словник малозрозумілих слів
Алфавітний покажчик
Деякі пісні з книги:
ДА ІШОВ КОЗАК З ДОНУ, ДА З ДОНУ ДОДОМУ
Да ішов козак з Дону, да з Дону додому,
Да й сів над водою, проклинає долю:
— Доле ж моя, доле, чом ти не такая,
Ой чом не такая, як доля чужая?
Що люди не роблять, да в жупанах ходять,
А я роблю, дбаю і свити не маю.
Що люди гуляють і розкоші мають,
А я роблю, дбаю, нічого не маю.
Обізвалась доля по тім боці моря:
— Козаче, бурлаче, дурний розум маєш,
Що ти свою долю марне проклинаєш *.
Ой не винна доля, винна твоя воля,
Що ти заробляєш, то все пропиваєш.
* У цій строфі повторення другої частини мелодії.
ПО КАНАДІ ХОДЖУ ТА Й ДУМКУ ДУМАЮ
По Канаді ходжу та й думку думаю —
Злетів би-м до краю, та крилий не маю.
Пустив би-м сі в море, так не вмію плисти,
Рад би-м відсилати хоць до родини листи.
Писав би я листи, так паперу не маю,
Поніс би-м на пошту, так грошей не маю.
А хоць гроші маю, то дороги не знаю,
Ходжу та блукаю, що я в чужім краю.
Хоць знайду дорогу, так не знайду мови:
Горе моє, горе в ті[й] канадській] неволі!
А п'ятдесятий рік зачав наступати,
Сталися в Канаді пани бунтувати,
Зачали агенти грішми підкупляти,
Йа взяли агенти ще й листи-писати.
Взяли на Вкраїну до людей посилати,
Сталися в Галичу люди бунтувати,
Марне свої грунта зачали продавати,
Свою рідну землю взяли покидати.
А мужі з жонами взялися розлучати,
Свої дрібні діти взяли покидати,
А з свойов родинов взялися розставати,
У канадські дороги взялися вибирати. —
Наша родинонька, ми вас покидаєм,
Як нам буде добре, ми за вас спам'ятаєм.
Наша родинонько, розстаєм сі з вами,
Як нам буде добре, пришлемо за вами.
Наша родинонько, бувайте здорові!
Ми ся вибираєм і в канадські дороги!
На то бідна вдова нічого не зважала,
Свою рідну землю ще й замарне продала,
Свої рідні діти в Канаду забрала.
А продала землю, ще й рідненьку хату,
Єї діти плачут: «А не дайте нас, тату!»
їдут до Канади — церква при дорозі,
Єї діти плачут: «Ще й, мамцю, до бозі!»
їдут до Канади — там могила почата,
Єї діти плачут: «Ще й, мамцю, до тата!»
Прийшли на могилу, разом повклякали
І за свого тата діти пам'ятали.
По Канаді ходжу, так милі рахую,
Де мнє ніч захопит, там переночую.
По Канаді ходжу, смутний я завсіди:
Сімсот кілометрів йа сусід від сусіди!
Відколи приїхав там до тої Канади,
Смутний-невеселий й ані в серцю поради.
Єкби-с знала, мамцю, яка в Канаді біда:
Як й обачу птаха, кажу, що сусіда!
Канадо, Канадо, яка ти зрадлива,
Не одного мужа з жонов розлучила.
Розлучила мужа, ще й дрібненькі діти, —
Горе мені, горе у ті[й] Канаді сидіти!
Канадо, Канадо, а й ти, Манітоба,
У тобі нарід блудит, як пуста худоба!
Веніпегу-місто, ще й слізьми залято:
Мают люди сумні великодні свята!
Дзвонят на бангофі — так дзвіночок тоненько,
Сумуют до бога так люди сумненько.
А в нас на Великдень як мак процвітає,
А в тії Канаді сніжок пролітає.
Йа у тії Канаді зозульки не чути —
Ми за свої краї не можем забути!
Йа в нас на Великдень по церквах дзвони дзвонят,
А бідних у Канаді до роботи гонят.
Нам пани казали: «Вотці підут з вами»,
А ми ся лишили, як діти без мами.
В дампшифу сідаю, ще й тяженько здихаю,—•
Як сі буря звіє, народ потопає!
Мати вповідає: «Померла ми дитина!»
Агент повідає: «Я ти не родина!»
Завірте ми, люди, правду вповідаю,
Як ми не вірите, ще на бога ся здаю!
А дай же нам, боже, ще й у мирі прожити,
Нашу Галичину йа во віки славити!
У ПІЦБУРГУ ТАКЕ НОВЕ
У Шцбургу таке нове:
Пию винко брацикове.
Пию винко, а черкаю,
Ручки себе подаваю.
Напий ти ше, напий вина,
Не бардз часто ту госцина.
Як заробяш, як ґаздуєш,
Кельо на рок пришпоруєш?
Нє мам я ше з чим похваліц,
Нє мож ані шицко ганіц.
Ані зо злим, ані з добрим,
Кед под жену чежко робим.
Як широти-зме остали,
Шветом-зме ше лєм блукали,
Але кед-зме ше стретали,
Ручки себе подавали.
Ручки себе подавали,
З погариком почеркали,
З погариком почеркали,
Смуток з винком розогнали.
ДОБРІ В ГАМЕРИЦІ, ЯК ІДЕ РОБОТА
Добрі в Гамериці, як іде робота,
Красні ся прибере, як прийде субота.
Красні ся прибере, красні ся умиє,
Бо він ся не старат, же му в поли гниє.
Же му в поли гниє, вода му забере,
Бо йому привезут до гавзу фермере.
До гавзу привезут, плацу не питают,
Аж на п'ятнастого, як пейду достают.
Юж на п'ятий рочок, як я в Гамериці,
Так тяжко працюю в тій новій фабриці.
— Жено моя люба, жено моя добра,
Як ти там ґаздуєш з тими дітми дома?
— Ґаздую, ґаздую, юж ліпше не можу,
Тебе з Гамерики дочкацся не можу.
— Дочкашся ти, дочкаш, моя жено, дочкаш,
Як я прийду домів, личко мі побоськаш.
Личко мі побоськаш, праву ручку подаш,
Будеш ся мя питац: «Дуже пінязий маш?»
— Не мам я пінязий, бо я лем слугував,
А што я заслужив, і тото-м прогуляв.
|
Розказати другові
Версія для друку
Пишіть нам 
