Цей том — перша спроба подати найбільш повне зібрання рекрутських і солдатських пісень у їх часовому та територіальному поширенні.

Рекрут (від франц. rekruter — набирати, вербувати) і солдат (від лат. зо-іісіиз — монета, італ. зоШаіо — букв, той, що одержує платню) — звання осіб, які вступили на військову службу. Поряд з цими назвами вживаються жовнір, вояк, некрут, від яких походять назви пісень — жовнірські, вояцькі, некрутські тощо. Вони більшою чи меншою мірою відбивають той же зміст, але для назви збірника упорядники обрали лише дві перші, основні.

Вчені різних шкіл, політичних орієнтацій неоднаково оцінювали ці зразки народнопісенної творчості. В поглядах на рекрутську і солдатську пісню фольклористів ліберально-буржуазного напряму другої половини XIX ст. утвердилась негативна думка. З рекрутською і солдатською піснею пов'язувалось згасання, занепад народної творчості. Як новотвори, породжені псуванням і розкладом народної пісні, оцінював рекрутські і солдатські пісні П. Лукашевич. М. Драгоманов у появі рекрутських пісень вбачав загалом позитивне явище, відбиток нових умов життя народу, коли на зміну "старосвітським пісням, що. вийшли з життя дуже простого, сільського, скотарського та хліборобського" 3 прийшли нові пісні, породжені містом. Відзначав він й високу художність багатьох солдатських пісень.

Фольклористи революційно-демократичного напряму, зокрема І. Франко та цілий ряд знавців, дослідників і збирачів фольклору прогресивного демократичного табору (В. Милорадович, Д. Зеленій, М. Васильєв, В. Гнатюк), в рекрутських і солдатських піснях, як і в робітничому фольклорі, вбачали відбиток нових суспільних умов життя народу і підкреслювали соціальну значимість цих пісень.
Високу оцінку рекрутським голосінням дав В. І. Ленін. Познайомившись з ними по книзі Е. Барсова, Ленін сказав: "Який цінний матеріал, так відмінно характеризуючий аракчеєвсько-миколаївські часи, цю прокляту вояччину, муштру, яка знищувала людину".

 

Служба в царській армії та у війську Австро-Угорської монархії привела до появи цілого ряду тем, сюжетів, мотивів, образів, які, передаючись з покоління в покоління, стали частиною духовного життя народу. Представлені в томі пісні є очевидним запереченням поглядів на рекрутську і солдатську пісню буржуазно-ліберальних вчених.

Рекрутчина і солдатчина постають в народній уяві як певний етап у житті людини, що складається з трьох основних частин: рекрутський набір; служба і солдатське життя; повернення додому, поранення або смерть.

Одна і та ж пісня в різних своїх територіальних, часових варіантах неоднаково фіксує ці етапи: в одних — вся картина перебування в армії від набору до повернення або смерті, в інших — лише якийсь один епізод. В залежності від того, на якому з епізодів народна уява зосереджує найбільшу увагу, а також яким з них закінчується пісня, упорядники відносили пісню до тієї чи іншої тематичної групи. При цьому порівнювались варіанти, про-слідковувались всі відхилення від основного сюжетного стержня, враховувався мелодичний розспів, і місце пісні з усіма її варіантами визначалось за тим з них, де сюжетна канва виглядала найбільш повною, логічно вмотивованою.

Варіантна розмаїтість в українській пісенності, наявність імпровізаційних видозмін, міграція окремих мотивів — все це складає неабиякі труднощі при розподілі матеріалу за тематичним принципом. Зрозуміло, що окремі мотиви зустрічаються в кількох тематичних групах. Наприклад, мотив сухого дуба, що не боїться морозу, і парубка, що не боїться набору, використовується і в розділі "Рекрутський набір" і в розділі "Проводи новобранця". Мотиви ловів, в'язання рекрутів теж наявні в різних місцях книги. Мотив хустки, яку дає дівчина парубкові, зустрічаємо в піснях з любовним підкла-дом і в піснях, де змальовуються страхіття війни.
Надзвичайною різноманітністю сюжетних ситуацій відзначається пісня про матір-зозулю. В одних варіантах йдеться лише про проводи матір'ю сина, в інших — про тяготи служби, ще в інших — смерть на полях імперіалістичної війни або повернення додому з молодою дружиною.

Виділені нами тематичні групи — не прокрустове ложе, в яке повинні втиснутись всі повороти сюжетних ситуацій. То лише умовне розмежування матеріалу для кращого репрезентування всіх картин солдатського життя в їх часовій послідовності.

Самою природою побутування фольклору, що виключає будь-яку застиглість змісту і форми, веде до нескінченних змін та міграційності мотивів, пояснюється поява зразків, які знаходяться на грані між жанрово-тематичними групами (рекрутська і балада, солдатська та історична, жовнірська і козацька). Вони дають багатий матеріал для роздумів над історією життя пісні, природою міжжанрових взаємопроникнень.

Підставою для включення цих зразків у том був їх зміст та побутова функція, співання під час проводів в армію чи в солдатському середовищі — функція, визначена або виконавцями, або записувачем, або публікатором.

Упорядники намагались подавати пісенний матеріал в записах зі співу, тобто з найбільш вірогідною передачею живого звучання. На жаль, музичних фіксацій такого виду пісень значно менше порівняно з текстовими.

Історія збирання цього виду народної творчості недовга. Найбільша кількість записів припадає на другу половину XIX ст., коли рекрутчина як соціальне явище привернула увагу фольклористів. До збірника включені найбільш завершені з художнього погляду зразки пісень, вміщені в збірниках В. Залеського, Ж. Паулі, М. Максимовича, А. Метлинського, О. Балліної, А. Коціпінського, О. Рубця, М. Лисенка, П. Чубинського, В. Милорадовича, Я. Головацького, Б. Грінченка, Д. Яворницького, А. Конощенка, О. Роздоль-ського і С. Людкевича, П. Демуцького та інших.

Основою ж збірника послужили недруковані записи, що зберігаються в Інституті мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР, Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР, у Відділі рукописів Центральної наукової бібліотеки АН УРСР, а також записи, зроблені співробітниками відділу фольклористики ІМФЕ та іншими записувачами під час останніх експедицій (вони подаються з позначкою — "нові надходження").

Збиранням та вивченням рекрутських пісень займались М. Васильєв ("Рекрутчина в малороссийской песне"), О. Маковей ("Руські вояцькі пісні в Австрії"). Останньому належить також рукописний збірник "Вояцькі пісні". О. Маковей пропонував таку систематизацію: І. Балади (вандруючі новелі). II. Побитові передрекрутські (козацькі) і перероблені з них. III. Нові вояцькі пісні — а) пісні про бранку, б) пісні про побит у війську. IV. Історичні пісні про війни і битви (арк. IV). Значення такої систематизації полягає в тому, що вчений вперше поглянув на цей жанр під кутом зору історизму, намагаючись встановити певну послідовність у їх виникненні та розвитку. Однак в даній серії така систематизація не прийнятна. Враховуючи тісний зв'язок цього жанру з історичними, баладними та козацькими піснями, упорядники все ж основну мету вбачали в розкритті рекрутчини як самостійного соціального й історичного явища. В серії "Українська народна творчість" баладні, козацькі та історичні пісні представлені окремими томами.

У фольклористиці XIX - початку XX ст. спостерігаємо досить різноманітні погляди щодо визначення цього жанру. У В. Залеського, Ж. Паулі вони називаються "вояцькі", у Я. Головацького - "воїнські і рекрутські", у П. Чубинського, П. Шейна - окремо рекрутські і окремо - солдатські пісні. У Лисенка вони виділяються або в розділ "некрутські" (вип. II) або пов'язуються в одну групу разом з "вуличними та парубочими" (вип. V). Ф. Колесса вживав терміни - рекрутські, солдатські, вояцькі, а також касарняні пісні, нерідко вкладаючи в-останній негативний відтінок.

Кольберг об'єднував цей вид народної творчості в розділ під назвою "військо". Ця назва у нього або ототожнюється з рівнозначними "війна", "набір" {"роЬог") б, або розбивається на тематичні групи (набір, війна повернення) 7. Терміни "військовий" і "воєнний" не є синонімами. Вони мають різні вихідні слова - військо і війна. Військовий зберігає своє значення не залежно від того є війна чи немає. Вчені минулого, об'єднуючи під рубрикою "військо" і козацькі, і рекрутські, і солдатські пісні, ототожнювали, можливо, не помічаючи цього, зовсім різні явища суспільного життя, різні середовища та історичні періоди, з якими пов'язані козаччина і рекрутчина Із сучасних фольклористів рекрутські пісні досліджували Ю. Туряниця Г. Сінченко, В. Гошовський, О. Мельник.
 
При підготовці пісенних текстів упорядники враховували тенденцію наближення сучасної мови фольклору до норм літературного мовлення, але намагались якомога повніше зберегти всі найхарактерніші діалектні лексичні особливості, відтворені записувачами під час живого звучання пісні.

Не зберігались деякі фонетичні особливості, наприклад, у вимові слів дівчино (дівчино), ?ім (дім), надлекіли (надлетіли), кік (тік); непослідовно витримувані в передачі записувачів -ї (замість — є — "жалуї", "ладуї"), їй (замість -ий — "молоденькій", "зелененькій"), -й (замість -і — "ночи", "очи"),а також суфікси -цкі, -скі наближені упорядниками до літературних норм.

У випадках розбіжності між підтекстовками і словами тексту перевага надавалась тексту під нотами, відхилення виносились у примітки і розглядались як варіантні. Квадратні дужки застосовуються тоді, коли упорядниками вводяться додаткові склади і повторення для вирівняння розміру, округлі дужки вжиті для означення зайвих складів або слів, які не вкладаються в розмір. Знаки альтерації, взяті в дужки, вказують на не точну інтонаційну визначеність звуку.

В записах наспівів, зроблених лише до першої строфи, з мелодією узгоджувався весь текст і вносились відповідні корективи шляхом стиснення або роздрібнення ритмічних вартостей. Як виняток подані кілька мелодій, що не узгоджуються з текстом, але мають певне історичне і пізнавальне значення. Не вказані записувачами словесні характеристики темпів (помірно, жваво, швидко) зазначені упорядниками в квадратних дужках. Застосовувані під час розспіву допоміжні голосні і приголосні ("пізнє(ге) нько", "в саду (жи) жалібненько"), опущення під час співу прикінцевих складів у строфі відзначались лише в нотному тексті (брались у дужки).  Вказані переважно в записах із західного регіону позначки означають:

Рraltriller — відскок від головного тону до верхньої секунди: