Літопис Самійла Величка

Автори:
Видавництво: Видавництво "Дніпро"
Художники: Юрчишин В.
Упорядники: Шевчук В.
ISBN: 5-308-00316-5
Жанр: літописні оповіді
Рік випуску: 1991
Кількість сторінок: 1112
Обкладинка: тверда палітурка.

На жаль, цей товар зараз відсутній!

Літопис Самійла Величка (роки народження і смерті невідомі) — наймонументальніший твір української історико-мемуарної прози XVII—XVIII ст., який разом з Літописом Самовидця, Літописом Григорія Грабянки й "Історією Русів"творить комплекс козацької історіографії.
Це — історичне першоджерело. У двох томах (371 с. i 642 с.). Перший том охоплює події 1648—1659 рр. на Україні. Другий том продовжує опис подій першого тому і закінчується 1700 р.
Видання універсальне. Воно придатне для наукової роботи і для любителів рідної історії і культури.

Літопис канцеляриста війська Запорозького Самійла Васильовича Величка завжди привертав до себе увагу вчених. Адже це наймонументальніший твір у давній українській історіографії, і твір, можна сказати, найзагадковіший. Вчені, оцінюючи його, завжди стояли на роздоріжжі. Що це? Твір історичний чи белетристичний? Твір науковий чи витвір "красного письменства"? Спалахували суперечки.

Загадки Літопису, зрештою, й досі не розгадано, та й хто знає, чи буде розгадано: час не приносить нових свідчень про його автора — таємниці Літопису продовжують вабити, дратувати й ставити в тісний кут дослідників. І справді, знайомлячись з цим величезним твором, читач або дослідник мимоволі задає собі немало запитань. Хто він був, цей чоловік, котрий у далекому XVIII ст. взяв на себе надпосильний труд писати таку працю? Чи то ретельний і доскіпливий дослідник, чи фантазер і містифікатор? Як бути з фактами, яких не можна перевірити ні за якими джерелами? Чому Літопис має на собі виразні ознаки необробленості? Як поєднати спокійний, величний тон мудрої людини, чесну пристрасність, що струмує зі сторінок Літопису, з численними звинуваченнями, на зразок: він багато чого навигадував? Тож знову-таки: це твір літератури чи історії? Таких запитань можна поставити десятки. Але все це анітрохи не применшує значення цієї монументальної роботи й подвигу, який колись давно, більше 250 років тому, здійснив схований у сутінках минулого чоловік. Чоловік, у якого билося в грудях палке серце, що горіло любов’ю до рідної землі, і який по праву назвав себе "істинним" сином своєї батьківщини.

Літописові Самійла Величка випала доля хоч, може, й щаслива, але щербата. Його купив у 1840 р. на аукціоні відомого колекціонера, автора "Древней русской дипломатики" Лаптєва російський історик М. Погодін. Той повідомив про це О.Бодянського й М.Максимовича, які відразу зрозуміли велике значення рукопису. Але М.Погодін заправив величезний гонорар, і О.Бодянський не зміг видати його. Тоді М.Погодін віддав рукопис у Київську археографічну комісію, де він вийшов упродовж ряду років (І том — 1848, II — 1851, III — 1855, IV — 1864). Виявилось, що Літопис дійшов до нас не повністю. Особливо постраждав перший том. Тепер важко визначити його початкову дату, принаймні рукопис починався з продовження записок М.Титлевського. Найдавніше посилання у Літописі — 1595 р. Маємо посилання на 1619 р. Потім ішли записки М.Титлевського, що описував походи турків проти поляків 1620—1621 рр. Повстання Остряниці було описано через переклад польського діаріуша Окольського, надрукованого в Кракові в 1639 р. Оповідання це було в першому томі за списком Судієнка, у згаданому єдиному спискові з Літопису С.Величка, який належав свого часу Полетикам. Був тут шматок універсалу Остряниці й Величкові пояснення (див.: Додаток І.— С. 292). Важко тепер судити про ту початкову частину Літопису, але перелічені матеріали наштовхують на думку, що, власне, Літопис С.Величка починається все-таки з повстання Б. Хмельницького; раніший текст — тільки матеріали до написання.

Нелегко визначити і час його написання. Дата, яка стоїть на титулі, очевидно, визначала початок роботи. Остання згадка про С. Величка— 1728 р., тобто рік перекладу "Космографії". Якщо Літопис почав писатися 1720 р., то за вісім років міг бути й написаний, але 1728 р. С. Величко був уже сліпий. Можна припустити, що в час роботи над "Космографією" С. Величко вже не працював над Літописом, отож його початок, включно до 1648 р., так і залишився в тому аморфному стані, який ми знаємо. Сліпотою, очевидно, можна пояснити й ту необробленість Літопису, про яку згадувалося вище,— нерівності стилю, не проставлені дати, не вказані сторінки, на які відсилається читач, різночитання тощо.

Перший том Літопису постраждав найбільше. В ньому є великий пропуск, що обіймає найважливіші роки війни Б. Хмельницького, і це вже втрата значна. Дехто з дослідників називає це однією з причин малого поширення Літопису. Загалом перший том має вигляд окремої книги, яка цілком округлена, оточена традиційним початком і кінцем, з підсумковими таблицями. Другий том також цілком завершений з формальної точки зору: має свою передмову, свою розбивку на розділи, хоч і продовжує опис подій першого тому. Ця книга збереглася краще, маємо тільки невеликі пропуски і можемо здогадуватися про кінець. В автографі Літопис обривається на півслові, а в копії Судієнка є невеликий додаток. Літопис закінчується 1700 р., але в тексті зустрічаються посилання на пізніші роки з обіцянкою розповісти про тогочасні події. У другому томі Літопису подано дату 1725 — рік смерті царя Петра І. Є посилання на 1722 р. Обіцяє розповісти С. Величко й про 1708 р.

Таким чином, Літопис складається з двох томів і обіймає час 1648—1700 рр. Цікаво відзначити, що титул першого тому змінений, доданий пізніше замість якогось давнішого, вийнятого з рукопису; титул замінив, очевидно, сам автор. Палеографічний опис рукопису першого тому, який склала К. Лазаревська, розкриває нам деякі цікаві деталі творчої лабораторії С. Величка. Спершу рукопис писався без нумерації, і вже потім його пронумеровано. Перша його частина написана чітким почерком й дуже чисто, гадають, рукою самого С. Величка. Це характерне письмо другої половини XVII — початку XVIII ст., що його І. Каманін називає "київським", бо, як він доводить, воно утворилося в Київській академії, ним писали всі, хто належав до вищої верстви, і вчені писарі. Оскільки писав сам автор, варто привести його опис дослівно: "Воно чепурне, круглясте, чіткі, вирисувані літери стоять кожна окремо, рівною низкою, майже без нахилу, з короткими певними розчерками — все це виказує на руку, звиклу до писання, на вмілість і смак того, хто писав і зумів надати рукопису майже художній вигляд". Рукопис переписувався з чернеток.

Друга частина палеографічно відрізняється від першої. Її писано різними почерками, гадають, що рукопис переписували чотири чоловіки: можливо, оті хлопці, на яких нарікав пізніше С. Величко. Почерк тут недбалий, багато помилок, є чимало правок, вставок тощо. Коли взяти до уваги, що автограф писав сам Величко, і то після 1718 р., можна припустити, що сліпота заставала його за роботою коло Літопису. Документи здебільшого писані іншою рукою і часто є вставками. Найстаріша вставка — копія статей Переяславських. Портрет Б. Хмельницького намальовано на тому ж папері, що й у Літописі; портрети І. Виговського та Ю. Хмельницького — на іншому папері. Загалом портретів у всьому Літописі десять, крім згаданих, ще І. Брюховецького, П. Тетері, П. Дорошенка, Д. Многогрішного, М. Ханенка, І. Самойловича та І. Мазепи. Техніка виконання — туш з сепією.